September 22nd, 2011

100 років з дня народження Віктора Лободи, народного художника з Дніпра

Оригинал взят у kovyka в 100 років з дня народження Віктора Лободи, народного художника з Дніпра


ВІКТОР МИКОЛАЙОВИЧ ЛОБОДА

20.09.1911 м. Катеринослав
23.03.1992 м. Дніпро

Походить з козацького кореня степовиків. Рід Лободів наприкінці XVIII ст. був виселений на околиці степу; на Донецький кряж у Бахмутський повіт. Пращури займалися чумакуванням. їздили на Дон. Пізніше рудичанили у ко­пальнях і торгували вугіллям, шевцювали. Коли почалася "індустріалізація" земель по Дніпру, то повернулись на землі пращурів. Батько Віктора - Ми­кола Хомич Лобода - будував парові млини для німців-колоністів і заможних "дядьків". Брав підряди від підмурка до крупчатки. У 1920 підхопив на фронті тиф, доповз до Катеринослава і помер на Миколая. У ранньому віці померли Вікторові брат Олександр та сестра Ніна. Від 1933 до 1936 року служив на радянсько-фінському кордоні. 1939 року одружився з Ганною Квіткою. Року 1941 втратив маму Агапію та старшого сина Володимира. Був мобілізований на війну 1943 року, дійшов аж до Відня. Повернувся з війни у грудні 1945 року, але оселився з родиною вже у підвалі свого колишнього будинку - їхнє по­мешкання захопили нові "господарі життя". У таких умовах разом з дружи­ною і двома дітьми довелося жити до 1956 року.
Віктор малював змалку. До школи пішов ще перед революцією, а продо­вжив - після громадянської війни. Малював у школі. На жаль, ці праці не збе­реглися, як і усе, що зроблено до війни. Дуже скрутне життя з мамою, злидні не давали можливості продовжити навчання. Маючи тільки 4 класи, був ди­вовижно освіченим і свідомим. Мав дуже гоноровий і гордий характер. Такий собі літописець часу; а жартівник і оповідач - просто незабутній; урбаніст, містянин. Усе шукав гармонію рідної землі, бо як казав: "Мікрорайон не для життя" чи "Телефон - це ворог історії"; або з гіркою іронією: "Сідай, Андрій-чику, то преса, вона все витримає..."
У хвилини самоти часто повторював: "Сиджу, як щур у горах..."
Про свої картини казав: "Ними можна мандрувати і мріяти".
Свідомо не використовував чорної фарби і на це мав свою ідеологію. За­коханий у життя, мав дивовижну волю, до цього перенісши багато хвороб. У кількох словах неможливо розповісти про таку цікаву і чисту естетичну кон­цепцію. У часи його життя просто вороже ставилися до будь-яких паростків свободи, а така незалежна концепція - це виклик. Та і мистецтво справжнє є завжди викликом.
Дуже уважно ставився до слова, назви свого твору. Просто вводив у ком­позицію. Слово багато важило в його житті. Знавець міського фольклору, а місто, то - Вавилон...
Техніки: олія, акварель, кольорові олівці і просто олівець; а рисунки! То ма­ленькі чуда високої майстерності.
Його гасло: "Хай буде завжди над нашою Батьківщиною таке блакитне небо, як на моїх картинках!".
Володимир Лобода